Криничанська «Лада». Формула виживання :: Проблема

Одним з таких є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Лада», що у селищі Кринички Дніпропетровської області.
Як розповів нам голова СТОВ «Лада» Анатолій Тіткін, криничанці знайшли свою особливу «формулу» господарювання, котра складається з головного — розвитку господарства з втілюванням нових технологій, економії у процесі сільгоспвиробництва, переорієнтації на нові види господарювання. Завдяки цьому досягається мета — заможний господар на селі. А саме заможними й багатими людьми багата й держава.
Такими принципами керується «Лада» сьогодні. Ними ж керувалась, коли доводилось ставити питання про те, бути чи не бути господарству в майбутньому.
Й до реформування колишній колгосп ім. Суворова був досить розвинутим господарством, займався рослинництвом, тваринництвом та утримуванням великої рогатої худоби. Але дію інфляційних процесів з підвищенням цін на паливно-мастильні матеріали, коли витрачались оборотні кошти, витрати перевищували прибутки, а господарства потрепали від збитків, відчула в 2000 році на собі й новостворена «Лада».
За словами Анатолія Івановича, розпаювання КСП проводило під керівництвом колишнього голови Михайла Мариниченка в 1994 році одним з перших у Криничанському районі згідно з чинним законодавством, тому й законодавчих колізій нині не виникає. «Лада» не переоцінювала вартість майна, не зменшувала частку пайовиків, керуючись принципами чесності й відкритості у стосунках з власниками паїв колишнього колгоспу, котрі майже всі здали «Ладі» землю у користування. А тим, хто бажав працювати самостійно, «Лада» надавала можливість займатись фермерством. Хоча й керівництву пропонували створити залишкові КСП, а це місце, «звідки можна щось взяти», та ладівці пішли чесним шляхом.
— Ми створили наглядову раду, — акцентує Анатолій Іванович, — в котрій уповноваженою особою від пайовиків є колишній головний бухгалтер КСП ім. Суворова Олександра Василенко, яка має за плечима більше 50 років трудового стажу, а нині працює комірником. Тобто це яскравий приклад того, що приховувати «Ладі» перед людьми нічого. У господарстві було 18 засновників — спеціалісти, завфермами і прості трактористи, котрі вносили своє майно та все господарство. Тому й відчуття в кожного таке, що працює він, в першу чергу, на себе.
Але, крім цього, існувала й велика відповідальність перед пайовиками, котрі повірили колективу «Лади». Й сьогодні вони не помилились у своєму виборі. Тому що господарники не лише ліквідували всі борги колишнього КСП, ставши його правонаступником, а й зберегли його інфраструктуру — виробничу й технічну базу, поголів’я худоби, земельні площі, котрих сьогодні обробляють у кількості 2 600 га. Пайовикам, згідно з законодавством, виплачується 1,5% річних від вартості земельного паю, до яких входять м’ясо, крупи та макаронні вироби, зерно та мед власної пасіки та інше. Крім того, як і за часів КСП ім. Суворова, керівництво допомагає у вирішенні соціальних питань пайовиків, надає підтримку ветеранам та соціальні послуги членам колективу.
Засновники «Лади» поставили за мету зібрати команду аналітиків, котра могла б вдихнути нове життя у підприємство. Рішенням стало — переорієнтувати господарство на створення переробної промисловості, здійснювати повний цикл — від вирощення зернових до отримання готової продукції — з допомогою власного виробництва. А для цього потрібно було забезпечити себе механізмами доочищення зерна, агрегатами та обладнанням, щоб отримати можливість його реалізувати й отримувати прибуток.
А сьогодні всі ці прагнення стали реальністю: придбана необхідна техніка, збудовані цехи для виготовлення круп, макаронних виробів та муки. СТОВ «Лада» стала повноправним суб’єктом ринку, створила свій торговий знак і може продавати свою продукцію за кордон, й, до речі, має багато друзів в Англії, Польщі, Америці, котрі діляться власним досвідом, новими технологіями та підходами в господарюванні.
Головне, що господарники не залежать від посередників. А продаючи товарне зерно, наприклад насіння соняшника, можуть орієнтуватися на пропозицію високої ціни. В цьому допомагає й те, що господарство у повному обсязі забеспечує власні потреби у зерносховищах, котрі можуть вміщувати до 4 тис. тонн зерна, й має для цього завантажувально-розвантажувальну техніку. За 6 років у «Ладі» було збудовано 3 зернозберігальні комплекси, не враховуючи відремонтованих, що залишились від КСП.
Нещодавно був збудований комплекс із грубого доочищення зерна, а днями має бути закінчено й будівництво нового комплексу з тонкого доочищення. Завдяки цьому можливе приведення зернових до відповідних технологічних норм, а також збільшення пропускних можливостей по доочищенню зерна.
— Велику роботу з будівництва проводить Михайло Мариниченко, — наголошує Анатолій Іванович, — наш генеральний директор справжній ентузіаст цієї справи, звик створювати нове й добре усвідомлює, що без розбудови господарство не втримає стійких позицій в існуючих економічних умовах, хоча й доводиться на будівництво витрачати до 120-150 тис. грн на рік.
Разом з Анатолієм Тіткіним ми побували у самому «серці» «Лади» — виробничих площах, де знаходиться тік із зерносховищами, складами, цехами з переробки зернових та виготовлення готової продукції. Поруч — майже збудований комплекс із доочищення зерна та вже працюючий, комплекс для зерносушіння.
— Ми зараз ведемо активну підготовку до збирання та завезення врожаю, готуємо склади та виробництво до роботи, — з гордістю розповідає Анатолій Тіткін. — Готується і добудований пункт технічного обслуговування, на якому ведеться реконструкція: переобладнуються нові сховища, приміщення та площі для техніки. В наших планах і будівництво сучасної АЗС та пункту техобслуговування автомашин.
Як розповів нам головний інженер «Лади» Іван Пустовий, створення переробної промисловості не лише дозволило досягти значної економії, як коштів, так і в процесі виготовлення продукції, але й допомогло знайти нові джерела отримання прибутку та забезпечило нові робочі місця.
— Наша мета, — говорить Іван Іванович, — видати готові продукти переробки власними силами. Так, переробка 1 тонни пшениці коштує 89 коп., вихід після цього пшеничної крупи становить 67-70%. А «Лада» заощаджує вже на цьому.
Машинотракторне господарство, що стало рідним для головного інженера ще від батька, забезпечує потреби аграрників у обробітку земель за всіма технологічними вимогами. Однак, крім існуючих дискувальних агрегатів, використання яких дозволяє 2 роки не орати землю, широкозахватної борони, жниварок, вантажівок, комбайнів «Дон-1500», тракторів, нещодавно придбаного рулонного пресу для соломи, котрий дозволяє заощаджувати на дизпаливі та продавати тюковану солому, ладівці мріють і про комбайни іноземного виробництва. Хоча, як говорить Іван Іванович, ціна такого агрегату становить близько 1 млн грн. Тож проблема вартості техніки, не лише імпортної, а й вітчизняного виробництва, є «непідйомною» не лише для фермера, а й для великих господарств. Яким є й проблема забезпечення пальним.
«Лада», готуючись до жнив, вже придбала паливно-мастильні матеріали, а от щоб забезпечити себе дизпаливом, потрібно біля 100 тис. грн. Й тому, за словами Анатолія Тіткіна, доведеться винайти кошти за рахунок продажу м’яса задешево, тобто собі у збиток. А щоб придбати пальне зараз, не чекаючи жнивного «злету» цін, господарство не має коштів. Та й розбудова господарства проводиться завдяки банківському кредитуванню, котре здійснює надійний партнер — центральне Дніпродзержинське та Криничанське відділення банку «Аваль», який пішов назустріч сільгоспвиробникам, не дивлячись на ризикованість такого виду кредитування.
«Лада» переорієнтувалася й на нові принципи у вже знайомих їй рослинництві та тваринництві, про втілення яких у життя піклується команда фахівців на чолі з головним агрономом Сергієм Малим та агрономом-насіннєводом В’ячеславом Бондаренком. Це, передусім, максимальна економія й ефективність виробництва. Тому господарство вирощує всі види зернових культур, реалізує й використовує для власних потреб сортове, товарне зерно та гібриди. Висіває лише сортове насіння, щоб зібрати високий і кондиційний урожай, бо саме таке насіння дає гарантію якості та врожайності. Й у цьому напрямку допомагає співробітництво з багатьма науківцями, серед яких фахівці Дніпропетровського інституту зернового господарства й шанований не лише в Україні, а й у світі академік Валентин Циков, котрий є наставником ладівців, допомагає проводити досліди та вирощувати гібриди.
— Додаткової економії господарство досягне, перейшовши на нульовий цикл обробітку землі, — говорить Сергій Малий, з гордістю демонструючи по-господарському доглянуті пшеничні гектари. — А ще, орієнтуючись на європейський досвід, «Лада» почала вирощувати ріпак, якого в цьому році висаджено 107 га, та розпочне власне виробництво «біодизелю».
В утримуванні великої рогатої худоби та свиней ладівці обирають такі ж приорітети: утримують лише племінне поголів’я, котре дає високі надої молока. Маточне поголів’я худоби закупляється лише в тих господарствах, котрі займаються розведенням породистих тварин.
Нині в господарстві нараховується 200 корів та біля 1,5 тисячі свиней. Забезпечуються поголів’ям свої пайовики та населення району. Але, як наголосив Анатолій Тіткін, базова кількість свиней становить до 2,5 тис.
— Хоча рогату худобу сьогодні складно й невигідно утримувати, — додає Анатолій Іванович, — бо ринкова ціна на молоко становить лише 65 коп. за літр. Така ж ситуація і з м’ясом. Тому молоко використовуємо для власних потреб, переважно вигодовуючи телят. Переробники кажуть, що закупляти краще польське сало, адже воно не уварюється під час переробки, тобто має мікродобавки. А це значить, що ми скоро не побачимо якісного м’яса. Та все ж, гадаю, що переробники будуть купляти якісний продукт, адже недаремно говорять: «Дешева рибка — погана юшка».
Ситуацію на м’ясному ринку голова товариства оцінює як «вакханалію». По-перше, виробники м’яса несуть великі збитки, а державні дотації від цього не рятують. По-друге, до України безперешкодно м’ясо завозиться контрабандою. На думку Анатолія Тіткіна, таким чином можна знищити власне виробництво, що буде вигідно експортерам. Й сьогодні «беззаконня править балом», і це робиться не без допомоги високих чиновників. Хоча Анатолій Іванович впевнений, що сільське господарство в Україні — життєздатне. Потрібно лише державі не обмежуватись популістськими лозунгами, а законодавчо полегшити життя селу.
— В нинішніх умовах селянин не захищений від жорстоких ринкових умов, цінового диспаритету й тих, хто хоче мати село лише за «дійну корову», — констатує він сумні факти. — Якщо ми прагнемо до Європи, корисно було б нагадати, що в європейських державах та й у світі сільське господарство дотаційне. А якою підтримкою села має бути той факт, коли держава говорить про те, що господарства можуть брати землю в аренду, але, разом з цим, ставляться такі умови, що господарство цього ніколи не зробить? Сьогодні до мене звертається багато фермерів, обурених з приводу того, що держава розділила товаровиробників та власників земельних паїв одноосібників, позбавивши їх права на отримання компенсації на посів озимих.
Тож і доводиться не лише «Ладі», а й більшості господарників ставати економістами й бухгалтерами, прораховувати кожен крок у своїй діяльності, заощаджуючи кошти й часом ставати винахідниками «формул» виживання, щоб не лише виправдовувати довіру багатьох власників земельних паїв, а й мати змогу продовжувати справу своїх пращурів-землеробів, доводячи тій же державі, що господар на українській землі є й він здатен працювати попри існуючі системи оподаткування та відсутність повноцінного дотування, попри незахищеність законом та відверту байдужість державних мужів до майбутнього українського села.