«Не треба про мене нічого писати, я звичайнісінька людина»,— сказав Микола Миколайович, зустрічаючи незваного гостя — кореспондента. Нещодавно цій «звичайній людині» було присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства УкраIни»...

Висока державна відзнака зустріла його саме в день народження — 14 листопада. Й хоч ніхто з обласного керівництва не звернув на це уваги, Микола Селєзньов не переймається, бо отримав найкращого подарунка.

Як заробляти нагороди

Вже два роки Микола Миколайович Селєзньов керує великим, потужним господарством — агрофірмою ім. Горького, що в селі Миколаївці Новомосковського району. Та директорської пихи не помітиш на його сяючому простотою й щирістю обличчі. Загрубілі міцні руки говорять про те, що не з якоїсь там контори прийшов він до свого кабінету. Та й розповідав Микола Миколайович завзятіше не про свою персону, а про аграрні питання та життя села.

Миколаївцем він був не завжди. Доля викидала такі піруети, що півторарічний Микола разом з батьками, трьома рідними братами-сестрами та двоюрідним братом потрапив до України аж з білоруського села Кукличі Гродненської області. Сім’я оселилась у селі Піщанка, там сплило й Миколине дитинство.

Про родину він розповідав з тугою, бо війна «пройшлася» нищівною косовицею по його роду. (Сам Микола Миколайович народився вже в 1954 році.)

— Фашистські окупанти у воєнні часи живцем закопали частину партизанського загону — 250 чоловік. Серед них були 26 наших родичів, в тому числі батько мого двоюрідного брата та мамин перший чоловік.

Похід у велике життя білоруський українець Микола Селєзньов почав з Попаснянського СПТУ, де вивчився на тракториста. Чи то землеробське коріння так вплинуло на вибір юнака, чи мати, з якою він з 6-річного віку ходив до ферми, так прищепила любов до села. Та іншого вибору майбутній аграрій не захотів зробити. Він працював трактористом, очолював тракторні бригади у колгоспах ім. Жданова та ім. Щорса.

Хист до хліборобської праці давав перші врожаї: Микола Миколайович був двічі нагороджений срібними медалями ВДНГ. Та цьому він завдячує своєму наставнику, «чуйній та великій людині, мудрому керівнику» Василю Чалому.

На життєвому шляху довелось зустріти майбутньому директору й Анатолія Вуйчицького, чиєму господарському досвіду та життєвим урокам Микола Селєзньов зобов’язаний і сьогодні. Не пройшло марно й знайомство з Іваном Лазаренком, котрий обіймав посаду головного інженера в колгоспі ім. Щорса.

— Коли Лазаренка обрали директором колгоспу ім. Горького,— пригадує Микола Миколайович,— він запропонував мені бути своїм заступником за умови, щоб я займався тваринництвом.

Результати господарювання Миколи Селєзньова ми побачили на власні очі: гордість агрофірми ім. Горького — племінні дійні корови голштино-фризької породи кількістю 500 голів, стадо молодняку, підростаючі нетелі й навіть коров’ячий дитсадок. На додачу тут вирощують більше 4,5 тис. свиней.

...На особистих досягненнях, результатами яких стала державна нагорода, Микола Миколайович волів не загострювати увагу. Розхвалювати себе йому не притаманно. Лише додав:

— Дякувати тим, хто мене оточував, вони допомогли мені стати людиною. Заслуга в цьому як окремих особистостей, так і колективів, у яких я працював. Сам я нічого в житті не досяг би. Почесне звання заслужене не лише мною, а й моїми батьками, Софією Йосипівною та Миколою Васильовичем, й тими корифеями сільського господарства, що допомогли проторувати життєві шляхи. Тому цю нагороду я розділяю з усіма ними.

Не лише свої власні, а й успіхи аграрників усієї Новомосковщини Микола Селєзньов пов’язує з закладеними традиціями Героя Соцiалiстичної Працi Анатолія Антоновича Щудра. Саме його школа, впевнений господарник, стала підµрунтям для того, щоб Новомосков-ський район з року в рік тримав першість у обласному змаганні зі збирання врожаю.

«Без нього нічого б не було»

Так говорять про директора підлеглі. Як з’ясувалось, це далеко не лестощі своєму керівнику. Бо, коли ми разом з Миколою Миколайовичем прямували сільськими вулицями, не було такої людини, щоб не привіталась з керівником агрофірми, щоб не посміхнулась йому чи не сказала доброго слова.

Світлана Яхновець, наприклад, вважає, що «таких директорів більше ніде не зустрінеш». А її рідні з Івано-Франківщини взагалі гадають, що їхня родичка розповідає казки про життя у Миколаївці, батьки кажуть, що «в наш час такого не буває».

25 років тому вона оселилась у цьому селі й як молодий спеціаліст-лаборант отримала власний будинок. Вийшла заміж, стала мамою. Та за всі свої 25 років трудового стажу жодного разу не відпочивала в санаторії чи на курорті. Нещодавно, завдяки путівці від агрофірми, вона змогла побувати в Трускавці та відвідати свою родину.

Про сьогодення в Миколаївці Світлана Михайлівна каже:

— Ми живемо на якомусь острові, а не в Україні. Завдяки керівництву агрофірми ми можемо допомагати своїм дітям у навчанні, маємо стабільний та достойний заробіток.

До речі, не лише вона отримала путівку. До Алушти скоро попрямує один з механізаторів. А житлом молодих спеціалістів тут забезпечують і досі (!).

До переліку агрофірмівських див додамо, що підприємство видає допомогу інвалідам, пенсіонерам та ветеранам до свят. Коли пра-цівника проводжають на заслужений відпочинок, обов’язково виписують премію. Iї отримують і робітники, коли святкують ювілеї. Нещодавно на підприємстві створили профспілкову організацію. В селі діє започаткований Іваном Лазаренком ансамбль бального танцю «Престиж», яким опікується агрофірма. Харчування в жнива та під час весняно-польових робіт 3-разове. Коштує 0,70-1,20 грн.

Всі добрі справи, що зробила для школи агрофірма за ініціативи її керівника, довго перераховувала й заступник директора з виховної роботи Миколаївської СШ Надія Гажала:

— Традиція добрих справ агрофірми ім. Горького ведеться здавна,— відзначає Надія Михайлівна.— Й Микола Миколайович, ще коли був заступником директора, першим ішов з нами на контакт. Він гарний господарник, і тому бачить наші проблеми саме з такої точки зору.

Коли була оголошена акція «Подаруй вікно школі», в учительській відразу ж красувались двоє пластикових вікон. Всі транспортні клопоти щодо перевезення дітей, чи то на відпочинок до Карпат, чи то на поїздку в цирк до Дніпропетровська, теж за агрофірмою. Ремонти в шкільних приміщеннях — знов агрофірма, діти пільгових категорій — під її наглядом. Жодне 1 вересня не обходиться без подарунків — музичний центр, всіляка техніка тощо.

— Микола Миколайович, як депутат райради, завжди допоможе в проблемних питаннях. Навіть «важких» дітей доводиться разом з ним повертати до школи,— додає заступниця.— В цьому році за його ініціативи відбулась екскурсія по господарству, щоб учні побачили, де працюють їхні батьки. При всій публічності ця людина дуже скромна й щира. Як у діях, так і в кожному слові.

Партійна Людина

Микола Селєзньов очолює не лише агрофірму. Він відповідальний і за роботу Новомосковської районної організації партії ВО «Громада». Тому 24 години на добу йому не вистачає. Дякуючи Богу, він має надійну й міцну підтримку в особах мудрих, досвідчених людей, що керують партійним штабом. Це Віктор Коверець та Валентина Деревчук.

Як поєднати основну роботу з партійною?

— Для мене це не обтяжливо,— каже Микола Миколайович.— Адже доводиться спілкуватись з багатьма людьми. Тому не розмежовуєш того, що ти директор та керівник партійної організації.

Навпаки, як говорить Микола Селєзньов, партійна допомога стає рятівним колом у вирішенні соціальних питань. Завдяки співпраці з керівництвом «Громади» та особисто Іваном Лазаренком знаходяться виходи з багатьох проблемних ситуацій.
Микола Миколайович впевнений, що на імідж політичної сили впливає авторитет її лідера. Але й рядовий партієць не повинен забувати, чий стяг він несе. Бо визначальну роль в довірі громадян до тієї чи іншої партії грають особисті якості й, перш за все, вчинки.

— Я не говорю, що голосувати мають за одну партію,— відзначає директор.— Але після виборів справа доходить до реальних дій. І тут визначається «характер» кожної полі-тичної сили чи політика. Наприклад, ми за-пропонували партіям, представленим в нашій територіальній громаді, взяти шефство над школою в селі Королiвка. На жаль, наша ініціатива такою й залишилась, і допомагають школярам лише агрофірма та громадівці, як, до речі, й школі у Попасному.

Надумана криза

Як господарник не може Микола Селєзньов не перейматись сьогоденням агропромислового комплексу України, часточкою якого є й агрофірма ім. Горького. До неї він душею прикипів за всі 14 років роботи, її проблеми бентежать досвідченого хлібороба більше, ніж власний добробут та здоров’я.

На всілякі там зовнішні чинники чи світові кризові тенденції він має просту й переконливу відповідь:

— Отримавши 80 ц/га врожаю озимої пшениці, 36 ц/га соняха, 60 ц/га кукурудзи, 38 т/га картоплі, надоївши більше 7 тис. л молока на корову... і не мати копійки грошей! Вибачайте! А сьогодні це й коїться. У нас лежить 11,5 тис. тонн сухої добротної кукурудзи, 14 тис. тонн пшениці, бо ціни немає!
А винні в цьому, на думку господарника, не кризи, а власні державні очільники.

— Якщо не зміниться економічна політика, щоб продукція мала достойну ціну, так довго не проживемо,— впевнений Микола Селєзньов.— Бездіяльність держави спричиняє те, що село зводять нанівець.

Сьогодні, за його словами, аграрники страждають від шаленого диспаритету цін, свавілля трейдерів-посередників і, головне, відсутностi державного захисту сільськогосподарського товаровиробника.

— Минулого року, наприклад, добрива коштували 800 грн за тонну, в нинішньому вже маємо 2 тисячі. В 2007 році ми витратили 642 тонни дизпального, а в цьому — 495. Це ніби економія, а грошей заплатили більше,— констатує факти Микола Мико- лайович.— У нинішньому році дали вперше (за останні сім років) допомогу на розвиток тваринництва. Воно й непогано, але у відповідності до законодавства на кожну голову великої рогатої худоби повинна бути щорічна дотація 1 100 грн.

Тож не дивно, що за останні роки поголів’я ВРХ скоротилося до критичних цифр. Адже, впевнений директор, за рік корову не вигодуєш, а нестачу м’яса держава перекриває імпортом. Підтримувати ж вітчизняне сільське господарство починає тоді, коли від нього ледь жевріє життя.

— Пропрацювавши 38 років у сільському господарстві, скажу, що селяни ніколи не пасли задніх. З покоління в покоління передаються хліборобські династії. Але чомусь аграрний комплекс опиняється десь на узбіччі цивілізації,— на невеселій ноті завершує спілкування з нами Микола Миколайович.— Мені прикро за село. Сьогодні ведуться розмови про долар, банки, але ніхто не згадує сільське господарство. Я не думав, що побачу таке нехтування!..

Та все ж не може людина не жити надією. Мабуть, тому й перейняв хліборобське покликання Миколи Селєзньова один з його двох дітей — син Роман, котрий, закінчивши факультет механізації в Дніпропетровському агроуніверситеті, повернувся до рідного села, до батьківської агрофірми. Отже, жити династіям землеробів у Миколаївці! Сплинуть роки, й колись ще один з Селєзньових стане заслуженим працівником своєї рідної землі.

Довідка: Реформована з колгоспу АФ ім. Горького була 7 років тому. Оброблювана площа — 5 200 га. Орендує землю у 1130 пайо-виків. Восени 2008 року посіяно 1 110 га озимої пшениці та 200 га озимого ячменю. Штат 526 осіб. Фонд заробітної плати в 2008 році склав 12 млн грн (в 2007 р. був 7 млн грн).