Землеробська наука Івана Галати :: События недели

У своїй селянській господі Іван та Ольга Галати зустрічали святкової днини дорогих гостей з «Громади». Хоча дістатися до селища Губинихи Новомосковського району в заметіль та «злий» мороз керівнику районного штабу партії ВО «Громада» Віктору Коверцю було нелегко. Але разом з заступником голови районної організації Іваном Чосом та селищним головою Сергієм Богомолом Віктор Петрович відвідав сивого ювіляра й вручив цінний подарунок — новенький телевізор. Та, мабуть, і його переважили людська увага, пошана до трударя й щирі привітання від «Громади», де мовилося про мудру селянську науку Івана Корнійовича, залишену у спадок молодим аграріям.
Багато нагород має уславлений землероб, майстер вирощування цукрового буряку, але на святковому піджаку (з фотографії) красуються найдорожчі — два ордени Леніна й зірка Героя Праці, отримана у 1976 році. Шлях до неї почався ще з рідної Тарасівки Магдалинівського району, де Іван почав разом із братом Григорієм та сестрою Олександрою освоювати землеробську абетку. А закінчивши школу, працював у колгоспі ім. Богдана Хмельницького тваринником. Після служби в лавах армії Іван, уже разом із дружиною, переїздить до Губинихи.
— Спочатку ми придбали землянку, а згодом збудували хату,— пригадує Іван Корнійович.— Я працював деякий час на цукрозаводі, у заготзерні, а з 1965 року — у колгоспі «Червоний партизан» причепником… Це вже через декілька років, відколи став ланковим у бригаді по збиранню цукрового буряку, почались нагороди.
Його ланка обробляла 80 гектарів цукрового та 20 кормового буряку, отримували найвищі врожаї в районі — по 520 ц з гектара. А наука такого господарювання була наступною: години з 5-ї ранку на працю, бо треба садити, полоти, удобрювати, боротися зі шкідниками. А коли збираєш врожай, борони Боже пошкодити бурякозбиральним комбайном коренеплоди.
Приємно було чути, як молоді односельці Іван Чос та Сергій Богомол пригадували «бурякову інженерію», котрою достеменно володіє Іван Галата і котрої ніхто так не навчить, як сама земля. Зокрема, як, працюючи на комбайні РКС-6, Іван Корнійович вмикав автоматичне керування, а сам встигав пробігтись попереду, щоб зібрати каміння та грудки, та й буряки повинні були розташовуватись щільним рядком, щоб автоматичне керування діяло безперебійно.
…Життя пролинуло у невпинній праці, то ж і трійко синів зросли без нього, бо «весь день там, у полі». Незважаючи на негаразди, що переслідували сім’ю, Галати все витримали завдяки своїй селянській вдачі. Й нині вже онучатам Оленці та Андрійку передає свою науку дід. Хоча й кажуть, що «життя прожити — не поле перейти». Та життя Івана Корнійовича стало саме тим полем, нескінченним ланом, що потребувало мозолястих рук, землеробського хисту й снаги, й яким крокує уславлений господар уже сімдесят літ.