Майже рік тому голова Наглядовоi ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко представила в Дніпропетровську проект створення та будівництва «Дитячої лікарні майбутнього в Києві». Але діяльність фонду спрямована й на реалізацію історичних та культурних програм. Наше видання отримало змогу поспілкуватися з Катериною Михайлівною з цих питань.

Стосовно програми «Уроки історії: Голодомор 1932-33 років». Чи є в планах Фонду сприяти тому, щоб жертви Голодомору змогли отримувати державну чи іншу допомогу?

— Коли створювався Фонд, одним із його завдань було висвітлення теми Голодомору на Батьківщині і за кордоном. Це трагічне питання, яке зачіпає, мабуть, кожну українську родину. Моєї родини воно торкнулося надзвичайно глибоко — мої батьки пережили Голодомор. Тато, який виріс на Донбасі, бачив страшні смерті, а мама у п’ятирічному віці ледве не вмерла від голоду.

Весь світ знає, що євреї пережили страхіття Голокосту, але дуже мало хто знає, що пережили українці в 1933-му. Одним із перших це питання поставив Джеймс Мейс.

Ми створили перший україномовний інтернет-сайт, присвячений цій трагедії, організуємо конкурс плакатів «Свічка у вікні». Також проводимо конкурс серед журналістів на найкраще висвітлення тематики Голодомору, видали три брошури, два документальних фільми — «Голодомор. Україна ХХ століття» і «Жити заборонено». Зробили 25 соціальних роликів на телебаченні, перевидали українською мовою книгу Наді Дюк «Голодомор 1932-33», дві книги Роберта Конквеста — «Жнива скорботи» і «Великий терор». Нещодавно представили збірку документів «Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД», яку видали разом із Службою безпеки України.

На 75-ту річницю плануємо провести міжнародну конференцію, запросити монархів, президентів, прем’єрів. Вона має бути державною, але ми хочемо долучитися як недержавна організація. Голодомор мають визнати геноцидом українського народу. Тоді можна бути говорити про наступні кроки — зокрема щодо більшої допомоги тим, хто пережив Голодомор.

— В листопаді 2006 року в Дніпропетровську Ви представляли проект створення та будівництва Дитячої лікарні майбутнього в Києві. Чи підтримала бізнес-еліта цей проект коштами?

— Бізнес-еліта наші намагання створити лікарню підтримала. 17 грудня 2006 року, під час Всеукраїнського телемарафону «Дитяча лікарня майбутнього», до проекту дуже активно долучився український бізнес. У той день було зібрано та задекларовано понад 240 мільйонів гривень, а на сьогодні ця сума складає вже більше 260 мільйонів. За нашими підрахунками, щоб її збудувати, потрібно близько 600 мільйонів гривень.

В Опікунську раду увійшли представники структур, які спрямували найбільше коштів на її створення. Це «Індустріальний союз Донбасу», Фонд «Розвиток України» пана Ахметова, Фонд видатного вихідця із Дніпропетровщини Віктора Пінчука (корпорація «Інтерпайп»), є два банки, три меценати і два анонімні спонсори, які також включені в цей список. Це наша Опікунська рада, яка буде спостерігати, як використовуються кошти.

Мені особливо приємно і важливо, що цю акцію підтримало надзвичайно багато пересічних українців.

— На зустрічі з журналістами Ви говорили про створення в кожній обласній лікарні наглядових рад з метою запобігання зловживанням. Однак реалізація проекту викликала протиріччя. Зокрема, чи є гарантія того, що в областях самі ж наглядові ради не будуть зловживати під час відбору дітей заради хабарів?

— Під час нашої роботи ми переконались в тому, що створення наглядових та опікунських рад — це дуже позитивний і зручний інструмент для контролю над використанням коштів. Ми намагаємось відродити традиції благодійництва в Україні, які довели свою корисність та ефективність. Саме для того, аби здійснювати контроль за використанням коштів та уникнути зловживань, ми створили Опікунську раду благодійного проекту «Дитяча лікарня майбутнього».

Мабуть, єдине «протиріччя», яке мало місце при реалізації проекту, стосувалося визначення місця для будівництва лікарні. Нам пропонували створити центр на базі недобудованого комплексу на Троєщині. На жаль, та будівля зводилася ще у 80-х роках минулого століття, за зовсім іншими стандартами. І переробити її, можливо, коштуватиме у сто разів більше, ніж ми плануємо витратити на будівництво нової. На Заході вже зараз турбуються, аби бути першими через півстоліття, а нам пропонували розміщувати сучасний центр у будинку, створеному три десятиріччя тому.

Тому ми й вирішили будувати нову дитячу лікарню в чудовому місці — на території лікарні Феофанія. Це принципово: ми з чоловіком Віктором Ющенком уже давно відчуваємо, як несправедливо, що Феофанія існує тільки для «еліти».

Що ж до опікунських рад при обласних дитячих лікарнях — всі вони створені і працюють з різним ступенем активності.

— Коли проект буде реалізовано, на які кошти передбачається утримання та розвиток лікарні, лікування дітей, чи буде воно безкоштовним?

— Допомога в цій лікарні для українських дітей та їхніх батьків буде цілком безкоштовною. Вона має стати сучасним дитячим закладом європейського рівня, де у лікувальному процесі будуть задіяні високі технології, найкращі спеціалісти та інтелектуальні ресурси медичної галузі.
Але спонсори для роботи Лікарні майбутнього обов’язково потрібні. За кордоном величезні суми дитячим установам жертвують і компанії, і благодійні організації, і приватні особи. Сподіваюся, з часом так буде і в нас.

— Чи не підключилась сьогодні до реалізації проекту держава, хоча Ви акцентували, що, станом на осінь 2006 року, Фонд ще не звертався за державною допомогою?

— Цей проект було підтримано на найвищому рівні українського керівництва: створення Всеукраїнського центру охорони здоров’я матері та дитини передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 № 722 та пунктом 17 Універсалу національної єдності. Ми сподіваємося, що наша ініціатива й надалі буде отримувати підтримку держави.