Еколого-етнографічні експедиції, дослідження та вивчення разом з науковцями природних комплексів та історії рідного краю, розкопки на місці Микитинської Запорозької Січі... Тисячі нікопольських школярів та молоді міста завдяки членам об’єднання побували на священному острові Хортиця. Січовики регулярно беруть участь або й самі організують календарні свята з обрядодійствами. Різдво Христове (зимове сонцестояння), Великдень (весняне рівнодення) — день стає великий у співвідношенні з ніччю, Купало (літнє сонцестояння) — купол руху Сонця небосхилом, Покрова (осіннє рівнодення) — ніч покриває день. Все за наукою, як в підручнику з географії за 6 клас, весь астрономічний рік. Що найцікавіше, саме етнографічний матеріал допоміг зрозуміти прямий взаємозв’язок між обрядовістю нашого народу, побудованій на основі космічних циклів, та унісонними з нею енерговібраціями, закладеними у нашій руській (багато хто називає «українській») мові нашими пращурами русами.
Саме січовики спочатку на етнографічно-теоретичному, а потім вже і на практичному рівні відродили в Нікополі вітчизняний рукопаш гопак. Постійно беруть участь у Всеукраїнському чемпіонаті з національного рукопашу, займаючи призові місця. Особливе захоплення викликають бої лава на лаву, що проходять у рамках Міжнародного фестивалю козацьких бойових та традиційних мистецтв. Задоволення аж до крові, але без жертв — справжнє чоловіче. До речі, свого часу від «Січі» була подана програма нікопольських міських змагань з боїв лава на лаву, але, через відмову у фінансуванні зі сторони міської влади, вона так і залишилась на папері. Як і пропозиція щодо введення до шкільного компоненту уроку з козацького мистецтва «Гопак». «Січ» брала на себе обов’язок підготовки інструкторів. Але...
Та хіба лише це. Була створена «Програма молодіжних організацій по соціальному обслуговуванню гармонійного розвитку молоді та соціальній профілактиці негативних явищ у молодіжному середовищі на 2002 рік». Мета програми: за допомогою молодіжної організації «Січ» та організацій «Добра справа», СКМ, «Дніпрова хвиля», «Молодіжний парламент» залучати дітей та молодь до активного, суспільно-корисного дозвілля та підвищувати інтелектуальний, духовний та фізичний рівень молоді. Кошторис програми складав 51 090 грн. Сума затверджена міськрадою і увійшла до бюджету на 2002 рік як складова частина у загальну суму коштів, що виділялися для управління у справах молоді, спорту та туризму. Але виконкомом вона не затверджувалась і навіть не розглядалася. Тим самим не відбулося фінансування програми. Де поділись кошти, виділені молодіжним організаціям, міська влада так і не відповіла.
Багато років робота «Січі» та інших молодіжних організацій проходила без базового приміщення, яке за законом міська влада повинна була надати. Відбувалося навіть таке. Дитячий клуб «Романтик» зрівняли з землею, а на його місці зараз кабачок «Візит». Приміщення клубу «Бригантина» продали комерційній структурі — там зараз турбюро «Вояж» та магазин «Преса».
Але у певний момент, п’ять років тому, міська влада вже проявляла подібну суєтність. Тоді подали запит до виконавчих органів міськради: про цільове використання десяти тисяч гривень, виділених для ремонту дитячих спортивних майданчиків. І в результаті справа з наданням помешкання для декількох молодіжних організацій одразу ж зрушила з місця.
Оренду юридично оформили на молодіжну організацію «Січ». Прийшовши вперше на вулицю Некрасова, 46, лідери організацій побачили полущені стіни та купи сміття в приміщенні з вікнами, але без жодних дверей, крім вхідних. Була відсутня електрика та водопостачання. Влада сподівалась таким чином відкараскатись від молодіжних організацій за принципом «на тобі, небоже, що нам негоже». Попереду в неї, влади, були більш грандіозні прожекти, ніж десять тисяч виділених на спортмайданчики. Це, зокрема, і огорожа міського парку Перемоги, і колишня парашутна вишка на території стадіону «Металург», і труби зрошення, мережа яких була по всьому місту. Тепер цього вже немає… Металобрухт…
А «Січ» та інші організації продовжили свою роботу створенням Молодіжного центру. Почавши з ремонту, поступово привели приміщення до сьогоднішнього добротного стану — чисті кімнати, двері, обладнання, яке зробили або своїми руками, або за допомогою старших — друзів та батьків. А паралельно з цим — робота з молоддю та громадськістю міста. Тренування з рукопашу гопак, туристично-краєзнавчий клуб, консультації у вирішенні проблемних питань становлення особистості та з екстремальних ситуацій у молодіжному середовищі на основі звичаєвого національного світогляду, філософсько-дискусійний клуб, клуб Рідної духовності, консультативний пункт по правовій освіті молоді. Проводяться також творчі та тематичні вечори, відбуваються вечорниці до свят.
Та у зв’язку з закінченням п’ятирічного терміну оренди приміщення міськвлада вже заявила про те, що молодіжні організації повинні звільнити його для певного бібліотечного фонду «Слово», а самі вони отримають інше. Здавалось би, й що з того?
Без сумнівів, «чесна» міська влада веде проти молоді «чесну» холодну неоголошену війну. І витанцьовування її навколо якогось там приміщення Молодіжного центру — цьому чітке підтвердження. Не приміщення насправді, а, мабуть, припинення діяльності громадських молодіжних організацій треба міській владі. Говорять про надання нового приміщення — чудово. Але зрозуміло, що переїзд подібний пожежі, і облаштування на новому місці, створення нового енерго-духовного осередку — це час, який буде вирваний з життя. А ремонт — це матеріальні витрати. Фінансування ж ніякого, все самотужки. Тим часом для нікопольської молоді вже готові «пітєйниє» заклади з відповідним антуражем. Воно ж при окупації так завжди і робиться — молодь споюється (скурюється, сколюється). А в стані «угарному» — це вже не мисляча людина, здатна до адекватної реакції на негативне подразнення. Це лише безвільний зомбі, який чекає подачки від господаря. Навіщо ж окупантам множити собі ворогів замість рабів?
Тож і йде війна «зброєю», в якій у однієї сторони є знання, що формують особистість, а у іншої — психотропні речовини, які створюють ілюзію приємності, а насправді — знищують особистість духовно та фізично. А приміщення по вулиці Некрасова, 46 — це лише видима ділянка лінії фронту, тому й така запеклість. Хоче міськвлада забрати у молоді останній оплот вільного від їх впливу простору, прикриваючись псевдотурботою про інформаційний розвиток.