Болить мені моє село :: Политика :: Днепровская правда

Приїжджаю у свою рідну Чернеччину Магдалинівського району, де я народився і виріс, і на власні очі бачу, що будинок культури не працює, стадіон захаращений, школа порожніє, а щоб вагітній жінці народити дитя, треба їхати і не в райцентр навіть, а у місто. Чернеччина не виняток. Нинішній 2006-й рік, проголошений в Україні роком села, допоміг йому, як мертвому припарка.
Тому депутатська комісія з агропромислового комплексу новообраної обласної ради свою діяльність вимушено почала з питань, які швидше тільки гасять невтішні перспективи. Насамперед відстежуємо виплату орендної плати за земельні та майнові паї. Мета — зробити цей процес прозорим і контрольованим.
Другий напрямок роботи — достеменний аналіз використання земель. Не беруся визначати у процентних відношеннях, але зарослих бур’янами і здичавілих, виснажених полів в окремих районах надто багато.
Депутатом я обраний за списком Блоку Павла Лазаренка. Тому посмію собі нагадати ті епопеї з соціального відродження населених пунктів спочатку Синельниківського району, а потім і молодого, але занедбаного Юр’ївського, які відбувалися з ініціативи Павла Івановича. Це коли в обох районах масово будувалося житло, дитсадки і лікарні, школи, магазини і клуби, стадіони, прокладалися газопроводи і водогони, замощувалися асфальтом вулиці і тротуари, ставилися паркани. Люди, села яких невпізнанно змінили тодішні зусилля обласної влади, вдячні і до цих пір згадують Лазаренка хорошими словами. А що маємо ми зараз?
Щойно я об’їхав чотири райони. За околицею села Самарського Петропавлівського району бачив вражаючу картину. Кілька десятків людей копали траншею. Це щоб прокласти до їхніх домівок газопровід. Екскаватора, виявляється, не знайшлося. В останнє так тут копали, мабуть, окопи у війну. І аналогії з розрухою стрічаються на кожному кроці. У районі закриваються медпункти, амбулаторії, згортаються дільничні лікарні. Та й центральна районна у жахливому стані. Подібна ситуація у Васильківському і Новомосковському районах. З тих, у яких я побував, лише у Покровському ще щось роблять, аби зарадити справі та реанімувати безнадійно хворі заклади медичного обслуговування населення.
Область помережена сіткою потужних магістральних газопроводів, однак 706 її сіл, тобто кожне друге, досі не газифіковане. Через область тече найбільша річка України, та 840 сіл — 58% — не постачаються питною водою, а у 289-ть вона завозиться колісним транспортом. Інший бік проблеми: будинків культури та клубів немає уже в 1041 селі — в 72%. Поштові відділення зв’язку через одне останнім часом припинили свою роботу.
А тепер я хочу нагадати, що ті пам’ятні епопеї з соціального відродження сіл, котрі пов’язані з іменем Павла Лазаренка, здійснювалися за бажанням і винятково зусиллями обласної влади. Ми якось не задумуємося, що, прирікаючи села — колиски нашого народу — на погибель, тим самим винесли вирок і всьому народу. І у мене велика надія, що врешті-решт збагнемо це, а обласна рада нинішнього скликання зуміє повернути на Дніпропетровщину прекрасні традиції з соціально-економічного розвитку сільської місцевості. Інша річ, що традиції ці не поновити без відродження аграрного виробництва, яке в першу чергу постраждало від реформи. Держава зуміла все зруйнувати? Тепер час будувати. Не колишні колгоспи, а сучасні сільськогосподарські комплекси, оснащені новітнім обладнанням, технологіями. По цьому шляху іде весь світ.
П’ятнадцять років державні мужі незалежної України стосовно усього того, що відбувалося на селі та чинилося з ним, були фактично сторонніми спостерігачами. Мовляв, ви там колотіться і виживайте, як можете, а ми подивимося, чим це скінчиться. Але досить споглядати збоку і нічого не робити. Настав момент істини. Він полягає в тому, що за все накоєне в аграрному виробництві треба розплачуватися. Роком села державі не вдалося відбутися. Мізерними подачками-доплатами за гектари озимого хліба, тонни м’яса і кілограми молока теж не відкупитися. Селом своїм мусить Україна тепер зайнятися як одним з визначальних і доленосних для себе пріоритетів. Обласна рада такої області, як Дніпропетровська, спроможна, запевняю вас, посприяти тому, щоб саме так і сталося.