В’ячеслав Якович Лінський — з 18 квітня 2006 року голова Дніпропетровської районної ради. Балотувався за списками Партії регіонів, безпартійний. Народився 1960 року у місті Підгородньому в сім’ї робітників. Після закінчення Дніпропетровського сільськогосподарського інституту працював 25 років у сільському господарстві: в Дніпропетровському районному та обласному сільгоспуправліннях, в тресті овоче-молочних радгоспів, на великому свиновідгодівельному господарстві, головним зоотехніком відділу тваринництва райуправління сільського господарства. З 1992 року — директор радгоспу «Україна» Дніпропетровського району, після реформування — голова правління КСП «Україна», згодом — директор ТОВ «Любимівка». Депутат райради чотирьох скликань.

Ще донедавна нашу державу, що готується зустрічати 15 річницю з дня проголошення своєї незалежності, переслідувала низка виборних, а згодом і післявиборних потрясінь. А Дніпропетровщина залишилась і досі єдиною областю, де народні обранці у найвищому її органі представницької влади не можуть розпочати свою повноцінну роботу.

На відміну ж від обласних депутатів, депкорпуси міст та районів виявляють не лише більшу згуртованість, а й прагнення відсторонитись від політиканства, особистих амбіцій та працювати на користь територіальних громад. Серед них і районна рада Дніпропетровського району, яку віднедавна очолює В’ячеслав Лінський, котрий хоч і вперше зайняв крісло районного керівника, та вже добре знаний місцевими господарниками та колегами-депутатами.

Хоча В’ячеслав Якович за своєю скромністю не вважає, що вдалий «старт» райради — лише його заслуга, але й особисті якості керівника та вмілого організатора вплинули на те, що в доробку оновленого депутатського складу вже дві проведені сесії, виїзди в проблемні територіальні громади, початок вирішення першочергових проблем району. Про ці та багато інших питань розповів нашому кореспонденту новообраний голова райради.

— В’ячеславе Яковичу, з якою метою Ви прийшли у владу, адже були господарником, керівником досить успішного сільгосппідприємства?

— Очолити район мені пропонували тричі, але я кожного разу відмовлявся, бо не вбачав у цьому потреби. Але сьогодні, з погляду на політичну ситуацію, будучи небайдужим до майбутнього одного з найпотужніших районів області, я визначився у своєму виборі. Крім того, ні для кого не секрет, що останнім часом виникли великі непорозуміння між гілками влади, й потрібна була людина, котра могла б консолідувати як депутатський корпус, керівництво, так і районну громаду.

— Ви йшли за списками Партії регіонів, а як взагалі структурована рада й як починала вона роботу?

— Хоча й мною були розроблені програми, але я перед обранням відверто сказав депутатам, що хочу спілкуватись «не по писаному».

Хочу зауважити, що підготовка до 1 сесії була важкою й ретельною. Адже до райради прийшли представники 8 політичних партій — Партії регіонів, БЮТ, «Громади», Блоку Литвина, Соцпартії, КПУ, Селянської партії, НСНУ, котрі активно боролись за представництво в комісіях. Все ж сесія була проведена на високому рівні: було утворено 7 депутатських комісій, обрані їхні голови та члени президії райради, затверджений регламент. А нещодавно вже провели 2 сесію, на котрій майже одноголосно приймались рішення з актуальних питань життя району.

Крім цього, з’явились нові форми роботи: дві депкомісії — по соціальному розвитку та забудові провели виїзні засідання в найпроблемніших територіальних громадах з питань формування та наповнення місцевих бюджетів, зустрічались з активами та визначались у доопрацюванні першочергових питань. Почала активну роботу фінансово-бюджетна комісія.

— Як Ви гадаєте, завдяки чому вдається згуртовувати депутатів?

— Такої активної роботи від оновленого на 80% депутатського складу я не чекав. Адже прийшли у владу нові енергійні люди, яких робота в сільському районі не лякає проблемністю. Іноді вони й мені додають клопоту, але ці клопоти приємні, бо це сприяє вирішенню актуальних питань. Гадаю, вони, як-то кажуть, скучили за роботою, а ще треба завдячувати тому, що кожна політична сила сьогодні хоче ствердити своє політичне «я».

— В якому стані райрада прийняла район та які першочергові завдання ставить для вирішення?

— Я в районі не новачок, тому добре обізнаний з проблемами Дніпропетровського району, котрий називають «окружкомом». Ще за часів Радянського Союзу кращі кадри були зібрані саме тут, й цьому треба завдячувати сусідству обласного центру. Минулого року ми посіли перше місце в області за підсумками соціально-економічного розвитку. За 1 квартал 2006 р. маємо теж перше місце. За результатами жнив район у минулому році посів третє місце, а в нинішній зернозбиральній кампанії ми другі.

Але все ж проблем вистачає, і першочергова в тому, що з 17 територіальних громад лише 3 самофінансуються, а 14 — дотаційні. Тому, звичайно, йде перерозподіл бюджету по цим громадам. Нагальна проблема — відсутність повноцінного забезпечення населення водою, від котрої потерпають Підгороднянська, Любимівська, Горьківська, Орджонікідзевська, Волоська територіальні громади. Крім цього, потребують фінансування будівництво й ремонт доріг, вивіз побутового сміття. Не узгоджене й питання з колишньою агрофірмою «Наукова», а нині підприємством «Приват-Агро», про передачу на баланс сільрадам соціальної інфраструктури разом з матеріальною базою, згідно до Указу Президента.

Звичайно, вищевказані питання та багато інших легше було б вирішувати, коли б кількість дотаційних громад зменшувалась, а то й взагалі про дотаційність мова не велась. Хоча за 1 півріччя район на 1,2 млн грн перевиконав план по наповненню бюджету, й очікується перевиконання за 9 місяців та поточний рік, але в зв’язку з підвищенням заробітної плати, тарифів на енергоносії, ми обрахували, що в районі необхідне перевиконання планових показників по бюджету не менше ніж на 8 млн грн.

— Ви говорили, що на початку 90-х працювали в районі. Чи не пригадаєте, як на той час процеси державотворення в уже незалежній Україні відбивались на місцевому рівні?

— На той час я працював директором радгоспу «Україна», брав особисту участь у змінах, що стосуються місцевого самоврядування. Проблема полягала у тому, що місцева влада, отримавши повноваження по самостійному керуванню громадою, зіткнулася з багатьма проблемами. Зокрема — розмежування на виконавчу владу та органи самоврядування.

У селах люди, звичайно, не могли сприймати того, що радянської держави вже немає, й не розуміли всіх змін, що відбувались. Ще багато років ми відчували ностальгію за минулим. Особливо це люди старшого покоління, життя котрих проходило у радянські часи, й котрі згадують минуле та порівнюють його з сучасністю. Але сьогодні, зрозуміло, до старого немає вороття. Тому, відстоюючи принципи незалежності, я вважаю, що необхідно розбудовувати нову державу для нащадків, котрі б пишались уже тим, що живуть в Україні. А для цього, звичайно, треба працювати.

Зокрема, я знаю із власного досвіду, що в сільському господарстві сьогодні не вистачає кадрів, хоча зарплати у господарників вищі середніх. Але людина скоріш піде до центру зайнятості, аніж сяде за кермо комбайна чи трактора.

Я побував у багатьох країнах Європи, але можу сказати, що на побутовому рівні досить мало людей знають про нашу державу, і це прикро. Європейцям Україна відома здебільшого завдяки спортивним чи культурним досягненням, а хочеться, щоб про неї говорили як про країну з потужною економікою та високим рівнем розвитку науки й техніки, соціальних стандартів.

— Не секрет, що реформування у сільському господарстві залишило по собі багато «перекосів». Нині ж ведуться розмови про реформу місцевого самоврядування. Що, на вашу думку, потрібно зробити у місцевій владі та якими повинні бути зміни?

— Я проведу паралель між реформою сільського господарства та місцевого самоврядування. Ще в ті часи, коли проводились зміни на селі, я запам’ятав, що в Указі Президента про реформування аграрного сектора економіки було записано останнім пунктом: Кабінету Міністрів в місячний термін розробити порядок, правила... реформування. Але, гадаю, потрібно було спочатку виробити цей порядок, «правила гри» і довести їх до відома всіх господарників. А відбулось так, що реформували — «хто що придумає».
Я гадаю, що над цим питанням працюють державні мужі й тому не виникне такого, як під час реформ на селі. В першу чергу потрібно виробити «правила гри», щоб не наступати на одні й ті ж граблі.

Якщо дійсно місцевому самоврядуванню буде надано право «знизу» формувати бюджет, тоді сама місцева рада повинна буде заробляти собі кошти, щоб існувати. Це спонукатиме голів територіальних громад до пошуку прибутків та вмілого перерозподілу коштів для забезпечення всіх громадських потреб. Звичайно, не можна порівнювати Ювілейну чи Степову ради, де немає інвестицій та відповідного наповнення бюджету. А тому перерозподіл коштів на рівні району чи області повинен бути.

— Які б нововведення чи зміни, котрі б могли позитивно вплинути на соціально-економічну ситуацію, Ви започаткували в районі вже сьогодні?

— Зараз розпочався будівельно-земельний бум, коли збільшився попит на земельні ділянки й ціна на них. А в приміському Дніпропетровському районі це питання надзвичайно актуальне, тому що межі міста поступово змінюються, ведеться активна забудова.

Звичайно, в такій ситуації потрібно зберегти землю, а вирішуючи питання забудови, враховувати соціальні потреби. Наприклад, коли минулого року в район «зайшли» 3 млн грн, то за пропозицією депутатів та сільських голів кошти були розподілені на придбання машин «швидкої допомоги», ремонт лікарень, шкіл, дитячих садочків та ін.

Сьогодні ж я хочу висунути це питання на розгляд сесії райради, щоб, подібно до міської ради м. Дніпропетровська, декілька відсотків від проектно-кошторисної документації будівництва будь-якого об’єкту, спрямовувати на розвиток інфраструктури району, щоб і забудовники брали участь у відновленні соціальної сфери. Зараз стосовно цього питання ми консультуємось із фахівцями, а я особисто вважаю, що це дасть немалі дивіденди району.

— Ви згадували про те, що Дніпропетровщина єдина в Україні, котра й досі не визначилась із роботою облради. Яким чином ці негаразди впливають на роботу в районі?

— Можу навести конкретний приклад. У минулому році була відкрита Підгороднянська середня школа № 3 за європейськими зразками. Але сьогодні, зважаючи на наближення навчального року, більше 516 тис. грн держава в особі УКБ облдержадміністрації винна будівельній організації-підряднику ТОВ «Пріоритетбуд». Весь минулий навчальний рік працювала школа, котра навіть не була здана в експлуатацію. Нині керівництво підрядних організацій ставить питання про припинення експлуатації та вже надіслало листа на ім’я губернатора області Надії Дєєвої та інших обласних керівників, в якому говориться, що «з 21 серпня 2006 року доступ на об’єкт незавершеного будівництва — школи № 3 у Підгородньому — буде припинено, так як будуть виконуватись заходи з консервації об’єкта».

Нині ж вирішення цього питання знаходиться в компетенції сесії облради. Про це було завірено у відповіді (за текстом листа) в. о. заступника голови облдержадміністрації Турчина, що «чергова сесія облради розгляне питання про виділення коштів для закінчення будівництва та погашення заборгованості по школі в м. Підгородньому».

Ось яскравий приклад наслідків затримки роботи облради. Я вже не говорю про те, що районних голів вже 4 місяці не збирають, не обговорюються обласні та державні питання, не скеровуються подальші напрямки роботи. Крім цього, не вирішуються й питання з фінансування соціальних програм.

— Як Ви вважаєте, чим можна сьогодні пишатись та чому дорікати Україні з огляду на свою 15-річну історію незалежної держави?

— Говорячи про пройдений 15-річний шлях незалежності, можна стверджувати, що ми інколи за роки чи десятиліття проходимо відстань, котру інші держави долають віками, а тому потрібно зважати й на це. Я гадаю, що найбільшим досягненням молодої держави було те, що вона, мабуть, одна з небагатьох нинішніх країн СНД, не зазнала будь-яких воєнних конфліктів. В цьому велике досягнення всіх українських президентів.

Але далеко не безболісно відображаються на житті країни процеси становлення політичних сил, інститутів президентства та виконавчої влади. На мою думку, Україні як ніколи потрібна стабільність, як у політичному, так і в соціально-економічному середовищі. Заполітизованість суспільства останнім часом досягла меж. Тому, дай Боже, щоб нарешті закінчились всі перетворення в вищих органах влади.

Можливо, й роль лідера стала б визначальною, але щоб наша держава була сильною, в ній повинна бути сильна й дієва територіальна влада та й кожен з нас повинен просто працювати на своєму місці, за умови, коли будь-яке слово не розходитиметься з конкретною справою.

Вітаю читачів «Днепровской правды» зі святом Дня незалежності України. Бажаю добробуту й злагоди їхнім родинам, плідної праці на благо нашої держави.