ЮРІЙ Кирпа: «Я чистий чиновник» :: Персона

Він завше зустрічає посмішкою та проникливим поглядом кожного, хто звертається за допомогою. Хоч чоло вже густо вкрила сивина, а років назбирав майже шість десятків, та очі Юрія Кирпи сяють все тим же молодечим учительським запалом, щирістю душі, котрою прикипів до своїх юних вихованців і не може нині не пожалкувати за найдорожчими часами, відданими школі…

В сім’ї учителів
З дитинства Юрко мріяв піти батьківською учитель-ською стежиною. Далися взнаки й приклад відданості шкіль-ній сім’ї, що почасти заміняла й власну, життєві цінності й принципи, на котрих виховувався майбутній педагог, атмосфера злагоди й панування добра, котра заволоділа думками й душею.
Ще коли був одинадцяти-класником, у далекому 1963 році, його фото потрапляє до сторінок газети «Днепровская правда», котра пише: «…под руководством опытных мастеров старшеклассники приобретают специальности слесарей, токарей, фрезеровщиков». А в 1964-му мати Марія Лук’янівна отримує від навчального цеху листа з подякою (з занесенням в особову справу Юрію Кирпі) «…за добросовестное отношение к труду, дисциплинированность и хорошую учебу». Відразу ж після здобуття середньої освіти Юрко починає роботу в школі — лаборантом, а згодом стає й викладачем.
— Я гадаю, що мені пощастило, — зауважує Юрій Іванович, — бо навчався саме в україномовній школі № 62 міста Дніпропетровська, котру закінчив у 1964 році. Тому зараз вільно розмовляю як українською, так і російською.
Поряд з викладацькою роботою він закінчує заочний факультет Запорізького педінституту. Й Юрій Кирпа — знову на газетних шпальтах. Вже
у 1969 році газета «Прапор Юності» говорить про молодого фізика Дніпропетровської 120-ї школи, що «має золоті руки» й «мабуть, тому він завжди в оточенні червоногалстучних, найближчих помічників». А всього з 1968-го молодий спеціаліст віддав шкільній сім’ї 19 років.
— Особливу насолоду від роботи, усвідомлення своєї необ-хідності відчував, коли на про-тязі 1974-1976 років працював влітку начальником морського піонертабору у Євпаторії, — пригадує педагог. — Разом з педколективом ми створювали для дітей таку затишну родинну атмосферу, коли вони плакали, бо не хотіли повертатись зі зміни, не хотіли полишати табір.

«Людина для мене — головне»
Після багаторічної роботи у дитячому колективі Юрій Кирпа переходить на партійну роботу. Та хоча доля змінила для нього свої орієнтири, але все одно основним принципом у його житті залишилось — «бути корисним людям».
На нього чекала й робота інструктора у Красногвардій-ському виконавчому комітеті
м. Дніпропетровська, а згодом і посади у обласних раді та держадміністрації. На кожній з посад Юрій Кирпа ставив за мету допомагати представникам місцевої влади — сільським головам та радам у виконанні їхніх повноважень, у розповсюдженні передового досвіду.
До його ж повноважень входила участь у семінарах, нарадах, лекціях, що проводились для працівників місцевих рад Дніпропетровщини. Тобто коло завдань не обмежувалось робочим кабінетом чи підготовкою документації, а було спрямоване на безпосередню роботу з людьми.
У 1984 році партійний працівник з відзнакою закінчує Вищу партійну школу при ЦК компартії України. Його ім’я та інших слухачів «за успіхи в соціалістичному змаганні у 1982-1983 навчальному році» було занесено на Дошку Пошани Вищої партійної школи при ЦК Компартії України, про що й пише газета «Ленінець» 4 листопада 1983 року.
Новим етапом професійного росту стала робота в обласній владі. Саме ці часи перемежовуються з демократичними змінами в суспільстві, докорінною зміною владних важелів та приорітетів. Але, як і раніше, для Юрія Кирпи незмінним є один — людина. А основним завданням влади він вбачає забезпечення реалізації законних її прав.
За часи, що працював Юрій Іванович в обласній владі, він змінював посади завідувача оргвідділом ОДА, керівника апарату облради, а закінчив роботу на посаді керівника апарату ОДА. Й саме в часи розбудови молодої української держави, коли законодавство, разом з суспільством, лише йшло шляхом становлення, він брав участь у створенні законодавчої бази, а саме у написанні законів «Про вибори», «Депутатів місцевих органів влади», «Народних депутатів, «Про президента України», «Про місцеве самоврядування», «Про державну адміністрацію».
Але, крім законодавчої бази, потребувала й свого удосконалення представницька влада на місцях — у селах, районах, містах.
— До нас дзвонили й приїжджали представники з інших регіонів, — наголошує колишній чиновник, — все це було пов’язано з відсутністю законодавчої бази. А саме Дніпропетровська облрада та адміністрація були на той час ініціаторами написання багатьох нормативних документів, котрі лягли в основу законів.
Крім законодавчої роботи, Юрій Кирпа багато зусиль до-клав до розвитку органів представницької влади на місцях. Так, у 1991 році він особисто брав участь у відновленні Петриківського та Юр’ївського районів — проводив сесії, допомагав відновлювати апарат органів місцевого самоврядування.
Пригадується Юрію Івановичу й синельниківський «експеримент», коли були об’єднані Синельниківський район та місто Синельникове в одну територіальну одиницю. Тоді рада не змогла вирішувати ні проблеми міста, ні району. Й завдяки його особистому втручанню, а подекуди й вмовлянню (а це було в лютому 1992 року) Синельниківську раду знову було розділено на міську та районну.

Разом з «Громадою»
Як розповідав нам Юрій Кирпа, ще в 1997 році він став членом Всеукраїнського об’єднання партії «Громада». Для колишнього партійця й «апаратника» це був справді виважений крок. Й орієнтувався у своєму виборі Кирпа не під впливом на той час обласного лідера, представника президента у Дніпропетровській області Павла Лазаренка, а, передусім, тому що сповідував ті ж принципи, що й «Громада». Як наголошує Юрій Іванович, йому приємно було брати участь у починах, прогресивних змінах, що стосувались багатьох районів, запроваджуваних Павлом Лазаренком:
— Важливе значення мають погляди, ідеї та здобутки особистості, котрі стають надбанням ріднокраю. Якщо я не поділяю ці погляди, я не буду працювати з тією чи іншою людиною, — додає Юрій Іванович.
Він з гордістю констатує, що й його частка є в організації діяльності обласної партійної організації «Громади», роботи з партійними осередками. А результат — реєстрація 54 первинних організацій в області. Для прикладу, восени 2005 року їх нараховувалось лише половина.
Сьогодні його робота в пар-тійному штабі «Громади» не менш напружена й відповідальна, ніж у виборчу кампанію. Потребують розбудови партійні осередки, необхідне втручання в складну післявиборчу ситуацію, що склалася в області.
З погляду на результати виборів, котрі Юрій Іванович оцінює як задовільні, він наголошує:
— Я бачу, що за «Громадою» майбутнє. Особливість цієї політичної організації в тому, що вона найглибше відображає регіональні інтереси громади й уміло їх об’єднує. А вони надзвичайно різні, як і різна Україна.
Ці слова не є лише вираженням позиції сьогодення, коли, як наголошував Юрій Іванович, «Громада» відродилася, немов птах Фенікс з попелу, знову знайшовши кредит довіри у народу. Він не змінював своїх поглядів і був з «Громадою» в 1999-му, коли об’єднання переживало часи цькування, наклепів, а згодом і забуття. Його, як і багатьох громадівців, того року було звільнено з посади завідувача відділу облради за партійну приналежність, котрої сам Кирпа й досі не змінив.

Замість епілогу
Днями Юрій Кирпа відзначатиме свій ювілей. Але ніхто, мабуть, не здогадається, що цьому енергійному й життєлюбному чоловіку скоро виповниться 60. Про це нагадають лише сивина на скронях та онук-старшокласник Микола, що вже й вищий за дідуся став. Тож нехай ще довгі літа радують Вас, Юріє Івановичу, щирі друзі й рідні, а особливо донька Оксана, що теж стала вчителькою, та син Андрій, а онук обере й собі дідівське покликання — служити громаді!

Наталя Московка, заступник голови Солонянської райдержадміністрації: «Це надзвичайно порядна людина, котру ми з колегами завжди називали професором виборного права».
Надія Тимошенко, голова Томаківської райради: «Професіонал, здібний організатор. Він обігрівав увагою всю область».
Світлана Сачура, колишній заступник голови Межівської райдержадміністрації: «Серед держслужбовців — фахівець найвищої категорії. Безвідмовний, коли мова йде про пораду чи допомогу».