Коли ж «преобразяться» Преображенки? :: Проблема

Село Преображенка Криничанського району теж притулилося до Криворізького автошляху. Воно є центром, що об’єднав велику територіальну громаду з 9 сіл.
Спекотної літньої днини зустріло воно незваних гостей дорожнім пилом та надзвичайною тишею. Але незабаром дивне для міського мешканця затишшя «розрізав» навпіл шум автомашини, що промчала доволі гарною асфальтованою дорогою. Ця асфальтівка й сама ніби розрізала надвоє місцеві краєвиди: зліва за рядком городів видніється ставок, справа — господарчі будівлі та жовтаві окрайки ячменних полів.
Аж ген-ген, за хатинами, на пагорбі — напівзруйновані будівлі. Єдині, що не «вписались» у сільську ідилію полудня. Пізніше ми довідаємося й про них, але на нас уже чекала зустріч із представниками місцевої влади.

Колишній про колишніх
У Преображенській територіальній громаді уже більше десятиріччя головує Віктор Стільвага. Але, як розповів нам Віктор Іванович, донедавна він сам був інженером-механіком колгоспу «Рассвєт». На жаль, його кращі спогади стосувалися лише минулих часів, коли два колгоспи — «Рассвєт» та «Всесвітній жовтень» — й села, котрі утримувались господарствами, жили повнокровним життям.
Сьогодні ж Віктор Іванович говорить: «Рідко коли побачиш тут новобудову. Молодь, котра вирішує оселитись у тій же Преображенці, здебільшого купляє вже не нові будинки, потім підремонтовуючи їх. Навіть паркани рідко хто фарбує, бо дорога фарба. А що говорити про капітальні ремонти».
Сама ж Преображенка була створена ще в 1924 році з переселенців козацького села Мишурин Ріг Верхньодніпровського району, де вже на початку 20 століття населення складало майже 10 000 осіб. Нині ж у Мишуриному Розі залишилось 2,5 тисячі мешканців, а місцевий колгосп «Червоний партизан» спіткала доля, подібна до преображенських господарств, котрі з 1966 року й до реформування вели обробіток понад 7 тисяч гектарів ріллі, займались утриманням та розведенням великої рогатої худоби, птахівництвом, мали молочно-товарну ферму.
На території сільської ради всі об’єкти соцкультсфери були створені за колгоспівських часів. Приміщення, штат працівників, крім шкільних, знаходились на колгоспному балансі, за колгоспний рахунок все утримувалось та ремонтувалось. Звичайно, що й сільському населенню було де працювати. Й тоді не знали вітрівці, преображенці чи дмитрівці, що таке знаходитись на обліку в центрі зайнятості.
— Після реформування, — продовжує сільський голова, — рішенням загальних зборів власників ці об’єкти були передані на баланс сільської ради. А що ж робити місцевій владі?..

«Прийняли, бо виходу не було»
Зарплатню працівники соцкультсфери почали отримувати з місцевого бюджету, котрий на сьогодні складає трохи більше 200 тис. грн, а дотації — понад 90 тис. грн. Основну дохідну частину становлять надходження від орендної плати за землю. Власних доходів немає.
В таких умовах, як то кажуть, не до «жиру», тут би зарплатню видати. Однак, як запевнив нас Віктор Іванович, всі соціальні об’єкти, крім дитсадка у Вітрівці, працюють. Восени ж на базі Вітрівської школи планується створити навчально-виховне об’єднання, школу-садок.
Орендатори-фермери допомагають сільським мешканцям, але їхні почини не зрівняються з проведенням газопроводу у 90-х роках чи прокладенням доріг, яке здійснювали «Рассвєт» та «Всесвітній жовтень». Тому на сьогодні з 9 сіл газифікація та водопостачання дійшли лише до Преображенки, Вітрівки та Лозоватки. Через ці села є й автобусне сполучення. Асфальтове покриття має Преображенка й частково Лозоватка, Кімовака, Чапаївка. Та й «розкошами» на кшталт магазинів, дитсадків чи ФАПів може похизуватись не кожне з 9 територіальних одиниць.
Місцева влада вирішує питання, що виникають у громадян. Хоч і територія громади знаходиться в радіусі 25 км від сільської ради, працівники виконкому, за відсутності службового транспорту, раз на місяць виїздять до мешканців віддалених сіл та проводять прийоми, допомагаючи у вирішенні оплати комунальних послуг та інших питаннях, одним з яких є дозвілля сільських мешканців. Та й цікавитись культурою майже нікому, й чомусь, як бідкався нам сільський голова, вже не викликають інтересу у селян концерти чи вистави. Чи не від того, що немає більше радості в серцях тих, хто бачить, як відживають колись заможні, молоді, квітучі Червоне, Кімовка, Михайлівна, Червона Балка та Настопіль й не приходять на зміну їхнім натрудженим рукам молоді та працьовиті, щоб жив і далі край їхньої молодості.

Відживання
Населення найбільших сіл Першотравенки та Вітрівки складає трохи більше 200 осіб у кожному. У Настопілі, найвіддаленішому з усієї територіальної громади, вже не залишилося жодного постійного мешканця. Старі люди вимерли, а молодь навідується до старих батьківських садиб з міст, щоб обробляти городи. Не набагато краще виглядає ситуація в селах Червоному (35 мешканців), Михайлівці (35 мешканців), Кімовці (15 мешканців), Червона Балка (7 мешканців). У Чапаївці та Лозоватці справи кращі. Там мешкає 58 та 146 осіб відповідно. В деяких селах є навіть молодь та діти. (Звичайно, не беручи до уваги найбільші Вітрівку та Преображенку.)
За колгоспівських часів, у 80-90 роках, за словами сільського голови, населення переважало нинішнє лише на 15-20%, але за віковим складом було набагато молодшим. Нині ж пенсіонерські села разом зі своїми мешканцями доживають свого віку… Чи зможе хто нині прогнозувати, існуватиме Преображенська територіальна громада через 10-15 років, коли останнім часом смертність на її території складає 35-40 осіб на рік, а народжуваність — 3-4? А крім цього, нинішня молодь не затримується на селі, виїжджаючи до міст чи знаходячи роботу в Дніпропетровську, Дніпродзержинську, а то й за кордоном.

«Руїни Херсонесу»
Саме з цією історичною пам’яткою асоціювалися зарослі бур’янами, зруйновані або напівзруйновані приміщення колишніх колгоспівських корівників, коли ми навідались до них разом з Віктором Стільвагою. Колись тут тоннами надоювалось молоко й поспішали удосвіта до своїх підопічних десятки доярок. Нині ж суцільна пустка. Лише поблизу одного з корівників, немов прикра згадка про минувшину, паслася хазяйська корова, для якої в цих хащах харчу вдосталь.
— Це все, що залишилось від п’яти корівників колгоспу «Рассвєт», — пояснює колишній інженер-механік. — У колгоспі утримувалось до 1 тисячі корів, були й телята. Після реформування створювані на базі колгоспу КСП та ТОВ розпались. А ресурси перейшли на умовах оренди до фермерських господарств. На базі «Всесвітнього жовтня» створили пайове товариство «Агрофірма «Вітрівка».
За словами Віктора Івановича, частина майна була реалізована за рахунок заборгованості за комунальні послуги колгоспу, дещо через органи юстиції продали місцевому фермеру. На базі колишнього колгоспу «Всесвітній жовтень» було створене фермерське господарство «Дося», що нині є успішним. На базі «Рассвєту» створили товариство «Рассвєт-1», але це господарство довго не існувало.
Зараз земельними паями користуються фермери, одноосібники, товариство ЮМ «Аграрій» (філія дніпропетровського «Південмашу»), й усі землі громади обробляють. Але господарники займаються лише вирощенням зернових культур. Тваринництво ж для них сьогодні — непосильний тягар. А воно, до речі, могло б й вирішити й проблему зайнятості.
Чоловіки у селах здебільшого працевлаштовані й працюють механізаторами чи водіями, а жінкам є робота лише в соціальній сфері, торгівлі, медицині, освіті. На думку сільського голови, нинішні фермери надзвичайно роздрібнені. Вони не мають виробничих потужностей, таких фінансових, кадрових ресурсів, щоб дозволити собі започаткувати тваринництво.
Якби держава не дозволила свого часу руйнацію майнових комплексів, нинішні господарники ще б мали змогу відродити його. Це потребує не лише забезпечення приміщеннями (а колись власники земельних (майнових) паїв, користуючись своїм правом, забирали частки виробничої бази в натурі, і фактично ферми розбирались на матеріали), а й закупівлі племінного поголів’я, забезпечення технікою, кормами та ін. Все це було в колгоспних господарствах, нині розшматованих на «клаптики». Добре, що залишились тракторний парк, зернотік, майстерня, автогараж, плотня, котрі викупили у власників земельних паїв орендарі.
Однією з причин постреформаторського занепаду Віктор Стільвага вважає прихід до керівництва випадкових людей, для котрих завданням стало не відродження господарств, а швидка нажива.
Колишня доярка колгоспу «Рассвєт», нині пенсіонерка Віра Савченко розповіла нам про свої 29 років, відпрацьованих біля корів:
— Доводилось вставати в 4-5 ранку, бігти на дойку. Хоч і були вже доїльні апарати, та ми намагались доїти коров руками, бо від апарату корова «запускається», тобто звикає давати мало молока. Зараз я маю 370 гривень пенсії, та чи можна було державі так зрівнювати — працю доярки, механізатора й працю того ж нічного сторожа. Мені зараз дуже прикро дивитись на безробітню молодь, на безгосподарність у рідному селі й не можу повірити в те, що дожили до такого…

«Пупом приріс»
На 400 гектарах преображенських земель господарює й фермер Кирило Саранча, чиє господарство «Золотий ранок» уже декілька років поспіль не лише радує золотом пшениці та ячменю, а й є помічником територіальній громаді. У Кирила Петровича постійно працюють 6 осіб, а крім того, сезонні робітники. Хоч і важко нині вести обробіток землі, та мріє господар ще й про фруктовий сад у своєму «Золотому ранку».
У фермера вже розпочалась жнивна пора: він почав збирати перші врожаї пшениці й клопочеться про те, що врожайність поки занизька — біля 25 ц з гектару.
Але не лише цим переймався господарник:
— Здається, що влада просто забула про господарів на землі, хоча нам уже все рівно, яка влада буде. Головне, щоб не відривалась вона від народу.
Фермери, як говорив нам Кирило Петрович, вже знесилились від нестабільності в державній ціновій політиці. Сільгосппродукція дешева, а ціни на техніку, пальне — «космічні». Проценти на банківські кредити теж «кусаються». А потрібно й заробітну плату виплачувати, закупляти запчастини.
— Характерно, — додає Кирило Петрович, — що всі наші господарі працелюбні.
Сам Кирило Саранча є депутатом сільради, на виборах не приєднувався до жодної політичної сили й вважає, що головна мета місцевої влади — працювати.
На завершення бесіди розчулений Кирило Петрович кидає:
— Піду геть, деінде заробляти на життя. Покину все це!
— Та як же ти покинеш цю землю, — заспокоює голова, — ти до неї пупом приріс.
І «втихомирений» фермер погоджується сфотографуватись, тільки так, щоб у об’єктив побільше його улюбленого ячменю сорту «Адапт» потрапило.

Епілог
Розпечений сонячний диск, втомившись за день, хилився на захід, а Преображенка проводжала нас все тією ж тишею. Тільки тепер стало зрозуміло, що це мовчання — лише чекання години, коли нарешті відчує село дію обласних заходів, коли реалізовуватимуться програми з його розвитку й коли відлуння гучних промов про Рік села докотиться й до Преображенок, Василівок, Миколаївок…